Першу автоматичну гвинтівку винайшов умілець із Чернігівщини

У музеї російського міста зброярів – Тули – на стенді однієї з центральних експозицій розміщені фотопортрети Володимира Федорова – основоположника школи автоматичної стрілецької зброї, професора, генерал-лейтенанта інженерної служби, Героя Праці, і Якова Рощепія – рядового царської армії, винахідника-самородка, який в умовах збройової майстерні розробив конструкцію першої автоматичної гвинтівки.

Співробітники цього музею зізналися гостю з України, тоді голові колгоспу імені Якова Рощепія Володимиру Павленку, що вони пишаються двома зброярами – Федоровим і Рощепієм.

В книзі «Из истории отечественного оружия» В.В.Мавродін і Вал. В. Мавродін написали: «По сути дела создателем первой русской автоматической винтовки является Я.У. Рощепей, черниговский крестьянин, солдат-оружейник».

Пам’ять про нашого земляка-винахідника увіковічена також у музеї Петербургу, у книгах про розвиток автоматичної зброї, на полосах газети «Красная звезда», журналу «Огонек», низки інших російських друкованих видань.

А чи пишається Україна тим, що Яків Рощепій був українцем? І чи належно береже пам’ять про нього?

Запишалася була на початку 50-х минулого століття. Тоді рясно орденоносний винахідник зброї Федір Токарєв, який скористався винаходом Рощепія для конструювання своєї СВТ (семизарядна винтовка Токарєва), направив у Осовець кореспондента центральної газети «Радянська Україна» Івана Волошина, котрий опублікував 31 серпня 1950 року статтю «Винахідник Яків Рощепій» – першу в українській періодиці.

В публікації головної газети ЦК Компартії України, Верховної Ради і Ради Міністрів УРСР йшла мова й про вкрадені в самородка розробки не лише автоматичної зброї, а й самохідного зернового комбайна, над винаходом якого Яків Устимович працював у 1924-1926 роках, заодно працюючи слюсарем на оборонному заводі «Арсенал» у Києві. Одначе, креслення і діючий макет комбайна (рухався від пружин і обмолочував колоски) потрапили до радянських бюрократів і крадіїв винаходів. Фрагменти креслень і їх обґрунтувань самородок показав кореспонденту центральної української газети. Уривок статті Івана Волошина подаю з оригіналу:

«У 1926 році (не діждавшись потрібної уваги до своєї конструкції на місці) винахідник везе модель комбайна в Київ, до академії наук. На лихо, модель потрапляє в брудні руки. Ворожі люди дезорієнтували винахідника: вони порадили йому розчленувати комбайн, переробити його так, щоб він уже був не самохідний, а рухався на причепі. Справа закінчилася тим, що модель, як експонат історії розвитку техніки, відправили до Харкова і здали у відповідний музей.

Минає двадцять один рік, і Яків Устимович дізнається, що зрештою його давня заповітна мрія здійснилася, – самохідний радянський комбайн спроектувала група конструкторів, а промисловість випустила на широкі соціалістичні лани. Все це, звісно, порадувало нашого винахідника. Але за ким залишається пріоритет винаходу, кого вважати піонером радянського самохідного комбайна?

Яків Устимович свої законні домагання адресував Міністерству сільського господарства УРСР. «Ваш самохідний комбайн – річ неоригінальна, – писав керівник сектору т. Хітров. (Звичайно, через двадцять один рік конструкція могла стати «неоригінальною»). – Якщо хочете знати, – писав далі, – такий комбайн вперше з’явився в Австралії (шановний керівник забув сказати, коли саме він з’явився).

У цих висновках кожна фраза зневажала найкращі почуття винахідника-патріота. Двадцять один рік тримати вітчизняний винахід в архівах, в музеї, щоб на двадцять другому проголосити його австралійським, – де ж у людей громадянське сумління?»

Статтю Івана Волошина та публікації в Союзній періодиці все ж помітили в Раді Міністрів УРСР і запустили процедуру призначення винахіднику Рощепію Я.У. персональної пенсії республіканського значення в розмірі 400 рублів. Рішення приймала спеціальна комісія при Раді Міністрів УРСР від 21 квітня 1951 року на підставі зібраних матеріалів.

Втім, у архівній довідці для призначення персональної пенсії факти стосовно комбайна ретельно «причесані»: «Перебуваючи на військовій службі, у 1904 році виготовив модель автоматичної гвинтівки, за що одержав грошову премію, а на виставці у 2011 році нагороджений срібною медаллю. У 1925-26 рр. працював над виготовленням моделі зернового комбайна і здав її в Київську академію наук. У 1950 році надав схему самохідного комбайна і соломоелеватора і на даний час Науково-дослідний інститут сільського господарства працює над виготовленням його».

Відомий і такий історичний факт. У 1939 році вийшла з друку книга згаданого вище зброяра Володимира Федорова про еволюцію стрілецької зброї. В ній подані схеми й описи перших зразків автоматичної зброї відомих винахідників світу Томсона, Шварцлозе, Шегреня, Браунінга, Кольта та інших: один винахід датований 1907 роком (француза С.Ет’єна), а решта – після 2015-го. І в кожному винаході наслідувалася розробка Якова Рощепія автоматичної гвинтівки з нерухомим стволом і вільним затвором, який відкривався з притишенням.

Самородок розповів столичному журналісту, що його винахід міг продати чужоземним фірмам начальник воєнного заводу царський генерал Байдуров, згодом його звинуватили в аферах. Він знайомий був з бельгійцем Шифлером, який нишпорив по Росії, як агент чужоземної військово-промислової фірми. Зустрівся він й з винахідником Рощепієм, коли той приїздив на воєнний завод, умовляв його переметнутися у Бельгію. Рядовий царської армії на це не купився, а генерал і раніше продавався. Цю підозру якось висловив і військовий інженер, керівник стрілецького полігону царський полковник Микола Філатов.

Та як би там не було, а ім’я українського селянина-винахідника навіки вписано в світову історію розвитку автоматичної зброї, занесене до багатьох енциклопедій країн світу. А згідно з документів про призначення Якову Рощепію персональної пенсії республіканського значення, сільський самородок причетний і до винаходу самохідного зернового комбайна для українських ланів. Очевидці розповідали також, що після війни на базі Бобровицької МТС винахідник сконструював і самохідний бурякозбиральний комбайн, сліди якого теж десь загубилися в радянській бюрократії.

Ховали єдиного в області персонального пенсіонера республіканського значення з рядових селян 30 липня 1958 року на кладовищі рідного села Осовець без ніяких особливих почестей, тихо і скромно, швидко й про могилу забули, що з роками стала безіменною. Забули в Радянській Україні й про сторіччя з дня народження відомого далеко за межами України винахідника-самородка.

Два режими – царський і радянський – принижували й обкрадали видатну людину. Не давали їй спокійно лежати й на тому світі. Через десять років після кончини Якова Устимовича його дружина Марина Оксентіївна написала вчителю історії місцевої школи Михайлу Дідику: «Тепер ще у мене одне горе – закрили мій номер городу. Що ж мені робити? Не знаю, де мені шукати порятунку? Такі ми неудачники, неспосібні жити у світі…».

Вчитель Михайло Митрофанович, як міг, підтримував літню вдову винахідника, збирав матеріали про її чоловіка і підготував клопотання до сільської ради, щоб прийняла рішення і назвала вулицю, де народився і жив винахідник, іменем Якова Рощепія. У 60-ті роки минулого століття це був чи не єдиний випадок, коли вулицю назвали на честь земляка, а не партійного чи державного діяча.

Проте вулицю назвали – і одразу забули про самого земляка. Навіть відзначення його 110-річчя з дня народження проходило в їдальні Щаснівської восьмирічної школи з ініціативи не представників влади, а журналістів Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», підтриманої дирекцією школи (директор Тамара Ющенко). На святковому заході були присутні сільський голова Антоніна Коверник і парторг колгоспу Володимир Шутий. З родичів – племінниця Олександра Кушніренко.

Організатори ювілейного заходу запросили в шкільну їдальню сусідів та інших односельців покійного ювіляра. Цікаві спогади пролунали, що лягли в основу публікації на шпальті районки. Тоді ж на безіменній могилі винахідника був встановлений скромний пам’ятний знак. Через десять років його замінили на стелу.

В газеті «Радянська Україна» від 17 березня 1990 року, на першій шпальті була опублікована стаття «Ще не пізно» з підзаголовком «гідно увічнити пам’ять видатного винахідника – самородка». В публікації викладена історія винаходів Якова Рощепія, їх визнання в офіційних документах та публікаціях центральних і спеціальних видань СРСР і УРСР, зарубіжних відголосках. Було в статті й риторичне запитання: «Чи можна обмежуватися урочистостями лише в селі?» Написана й пропозиція: «А як би виграла наша пам’ять, коли б вулиці Я.Рощепія були і в Чернігові, Києві».

У 2019 році виповнюється 140 років з народження винахідника-самородка Якова Рощепія зі світовим ім’ям, але маловідомого на малій батьківщині. Та і в незалежній Україні не дуже-то помітно, щоб суспільство й державники пишалися тим, що самородок-винахідник Яків Рощепій був українцем. Досі немає вулиці його імені ні в Бобровиці, ні в Чернігові, ні в Києві. У Чернігівському історичному музеї пам’ять про видатного земляка зберігається в архіві на кількох паперових копіях документів і публікацій, захованих у шухляду.

І це після того, як до 130-річчя від дня народження Я.Рощепія був випущений розцяцькований плакат з «геніальними» оцінками заслуг Якова Устимовича перед Україною від високих посадовців, серед яких на той час чинний Голова Верховної Ради України Володимир Литвин і тоді ще живий колишній очільник парламенту Іван Плющ.

«Яків Рощепій … примножив інтелектуальні і духовні здобутки українського народу, творчий потенціал Чернігово-Сіверської землі», – наголошувала з плакату голова Чернігівської обласної ради Наталія Романова.

Її заступник Василь Ковальов закликав співвітчизників «…навіки зберегти в пам’яті його (Рощепія, – Авт.) життєвий і воістину творчий подвиг в ім’я народу України, всієї планети».

Головний консультант-інспектор секретаріату президента України Георгій Черниш наголосив, що Яків Рощепій «… прославив нашу Україну на весь світ. Це гордість нації, нашої України і ми пишаємося цим».

На думку тодішнього президента Української академії аграрних наук Михайла Зубця, наш винахідник «… так багато зробив для полегшення важкої селянської праці».

На цьому розцяцькованому ювілейному плакаті не лише розписали оті гарні заяви державних посадовців без жодних наслідків для справжнього увіковічення пам’яті знаменитого винахідника, а й немало брехні посіяли. Скажімо, помістили фото будинку покійної племінниці Марії, зведеного після смерті дядька Якова, назвавши його хатою батьків Я.У.Рощепія і його музеєм. Хоча ніякого музею ні тоді не було, ні й зараз немає. Правда, на його створення було випрошено немало будівельних матеріалів і коштів у різних державних та благодійних організаціях. Тепер та хата стоїть у чагарниках і не сьогодні-завтра розвалиться, оскільки родичам не вдалося продати її дорого району для музею.

Багато й іншої неправди нафантазовано на тім плакаті. Навіть написали нову дату народження – 26 червня, рішенням суду встановлена на вимогу якихось родичів. Хоча в повторному свідоцтві про народження Рощепія Якова Устимовича зазначено, що він народився 10 листопада 1879 року. Виписувалося свідоцтво при житті і самого Якова Устимовича, і його дружини Марини Оксентіївни, і їхньої доньки Марії. Цей документ є і в справі про призначення Рощепію персональної пенсії республіканського значення.

З якою метою не найрідніші родичі захотіли змінити дату народження видатному родичу, на долю якого й без цього випало багато брехні? Сам же Яків Рощепій і з того світу може гордо сказати: «У мене нема зерна неправди за собою» – саме так і Тарас Шевченко звертався до своєї долі.

Григорій Войток,

член Національної спілки журналістів України, м. Бобровиця